Слідами тірпаків-поселенців

Дізнайтесь про кучкові хутори міста Ніредьгаза і пориньте в подорож у часі, щоб пізнати життя засновників міста – тірпаків!

Для ознайомлення з кучковими хуторами Ніредьгази ми пропонуємо насичену велосипедну екскурсію. 33-кілометрова екскурсія дає змогу ознайомитися зі становищем урбаністичного та орного землеробства, а також з різноманіттям фермерських господарств і садиб. Ми можемо побачити красу, переваги та труднощі фермерського способу життя, а також побачити виклики, з якими стикалися поселенці та жителі кучкових хуторів у 18-му та 19-му століттях. Ми можемо познайомитися з сільськогосподарським виробництвом, садівництвом, тракторами, кіньми або з реальною роботою вирощування яблук і персиків.

Хто ж такі тірпаки?
Первинно – це група людей лютеранського віросповідання з теперішньої південної території Словаччини, які прибули сюди після переселення в комітат Бекеш і на запрошення графа Ференца Каролі й обіцяні ним привілеї оселилися в місті Ніредьгаза, допомагаючи своїм виробництвом і ремеслом зберегти від знелюднення село, яке на той час налічувало 300 мешканців. Якраз вони створили унікальну в національному масштабі структуру Ніредьгази – кучкові хутори, і саме вони відповідальні за процвітання міста та будівництво другої за величиною лютеранської церкви в країні.

Ніредьгаза – Лютеранська церква

З часу свого освячення в 1786 році лютеранська церква Ніредьгази стала символом і місцем зустрічі тірпацького населення. В цій найстарішій будівлі і найціннішій пам’ятці міста, під топографічним номером № 1, вже з 1928 року кожної години над парадним входом лунає дзвін курантів, що складаються із 12 дзвонів.

Ніредьгаза – Білет на заселення

Білет на заселення — це двічі оприлюднений витвір мистецтва, який ілюструє, як тірпакам було нелегко переїхати з відстані майже 200 км до Ніредьгази зі своїми возами, сім’єю, та усім своїм домашнім майном. У центрі міста також можемо знайти пам’ятку про кучкові хутори. По середині променаду із сірої бруківки викладено силует міста, а довкола нього на невеликих бронзових табличках вказані назви 36 кучкових хуторів та приміських районів.

Кучкові хутори – Кучковий хутір «Рокабокор»

Два кучкові хутори «Рокабокор» та «Шуянбокор» – це хутори захищеної структури, які по цей день зберігають свою колишню специфічну особливість. Хутір «Рокабокор» з виду пташиного польоту чітко показує своє специфічне радіальне розташування, розподіл будинків з подвір’ями, господарськими дворами, що розширюються до зовнішнього краю, та внутрішніми садами. Ознакою життя є автобусне кільце, ряд поштових скриньок, можливо, доставка комендантом обіду, або автобус пересувної бібліотеки, що якраз приїхав. Однак тут ми можемо бачити старіючі хутори, за деякими винятками.

Ніредьгаза – Статуя засновників міста

У центрі м. Ніредьгаза стоїть статуя засновників міста. Скульптура зображує графа Ференца Карої, поміщика, який сприяв новонародженню поселення, передаючи патентну грамоту Яношові Петріковичу, майстру-чоботареві з поселення Сарваш. Проїжджаючи по територіям кучкових хуторів, відразу стає зрозумілим, якою важкою була праця, щоб поселення почало розквітати, щоб землі стали урожайними, наскільки важливою була працелюбність ремісників, а також забезпечення послуг для поміщиків а потім і громад. Засноване тут процвітаюче місто – Ніредьгаза, яке й по сьогодні розвивається, з 1876 року стало обласним центром цього регіону.